«... і що б не сталось пам'ятайте — Все буде Україна» ©

Все буде Україна

В 38 років мені пощастило, до нас в місто на заробітки приїхав самотній чоловік, він покликав мене заміж з дорослою донькою. Дмитро був небагатий, його батьки жили в селі, частину заробітку він перера

В 38 років мені пощастило, до нас в місто на заробітки приїхав самотній чоловік, він покликав мене заміж з дорослою донькою. Дмитро був небагатий, його батьки жили в селі, частину заробітку він перераховував їм, казав, що в них навіть немає на хліб. Ми стали жити у мене, у шлюбі 20 років майже прожили, за весь цей час я жодного разу свекрів не бачила, коли чоловік їздив до них, мене брати з собою не хотів. Одного разу прийшли ми з гостей, де друзі відзначали ювілей свого весілля, чоловік вже так

Я довго перед цим думала, але таки вирішила написати свою історію. На душі важко, можливо, читачі допоможуть розібратися в
ситуації, яка склалася в моєму житті.

Подруг у мене мало і їм не до моїх проблем зовсім зараз, кажуть, що я просто думаю, що весь світ має обертатися довкола мене, але
так не буває, бо таке воно життя, зовсім непередбачуване. А мені дійсно зараз непросто.
Мені скоро 60 років. Перший раз я вийшла заміж, народила дочку, життя з чоловіком не складалася – мабуть ми поспішили і з
одруженням, і з дитиною. Йому хотілося гуляти, а я такого зовсім не розуміла, довелося розлучитися.
Досі дякую своїм батькам, вони подбали про мене з донькою, купили нам двокімнатну квартиру. Але все ж у мене довго особисте життя
не складалося після того, ніхто всерйоз до мене не ставився.
Мені пощастило в 38 років, коли доньці було вже 17 років. Став за мною доглядати приїжджий чоловік: він просто приїхав до нашого
міста назавжди, жив в гуртожитку, на рік молодший за мене. Я давно забула – що таке троянди на побаченні, та подарована коробка
цукерок. Мене один раз так потішив колишній чоловік і то один раз, а тут – при кожній зустрічі наречений Дмитро приносив три великі
троянди. У спілкуванні він мені розповідав, що одружений ніколи не був, батьки живуть далеко, він їм відсилає частину грошей, так як в
їх селі зарплати і пенсії мізерні.
Звичайно ж, я чекала пропозиції вийти заміж, але Дмитро не поспішав, зате із задоволенням оселився у мене вдома. Дочка до того
часу поїхала до моїх батьків, щоб вступити до інституту. Квартира порожня, мені веселіше і спокійніше, самотності немає. Розписалися
лише через три роки – на цьому я наполягла.
Дмитро періодично їздив до своїх батьків, вони досі живуть у своєму маленькому селі, свекрусі 84 роки, свекру – 86. Мене з собою він
ніколи не брав, говорив, що там нудно, краще ми з ним на море будемо їздити. А я і не сперечалася. З свекрами бачилася тільки по
скайпу, та й сильно не спілкувалися, так тільки: «Здрастуйте – до побачення!».
Я дуже хвилювалася, що у нас не було дітей, не склалося, на жаль. Але чомусь Дмитро не хвилювався зовсім з цього приводу, говорив,
що діти – це не головне в сімейному житті. Довго я не розуміла його небажання мати дітей, як все з’ясувалося в один вечір, три роки
тому. Прийшли ми з гостей, де друзі відзначали ювілей свого весілля, чоловік вже такий веселенький був після посиденьок, вдома
раптом як розплачеться і все примовляє: «Не можу я так більше жити – в неправді, все життя від тебе таємницю ховав». Стала його
просити, щоб він все розповів – душу полегшив.
Його розповідь привела мене в повне нерозуміння. Майже два десятки років я нічого не знала. І навіть не здогадувалася про те, що
мені Дмитро не говорить всієї правди.
Виявляється в тому селі, де живуть у нього батьки, у нього є колишня сім’я – дружина і двоє дітей. Одружився він відразу після армії,
народилися погодки – два сина. Дружина постійно сперечалася з ним за гроші і за його спосіб життя: майже як у мене в першому
шлюбі, коли чоловік любив відпочивати та гуляти.
Розлучилися, він платив аліменти, але їх теж виявилося мало для дітей. Чоловік вирішив виїхати на заробітками і подалі від колишньої
родини, правда, перед виїздом загубив паспорт, а коли його відновили, то печаток про одруження і розлучення вже не було, та й діти
були не вписані. Ну що ж – з чистим паспортом як з чистою совістю: пора в нове життя.
Перед виїздом на заробітки Дмитро домовився з дружиною, що він їй буде неофіційно платити аліменти, просто надсилати з заробітку.
А мені казав, що батькам висилає. Але і це ще не все. На заробітках він вирішив, що знайде собі жінку, у якої вже є квартира – що ж по
гуртожитках постійно тіснитися?
Знайшов одну жінку тоді, як і планував, розповів їй всю правду – що був одружений, діти є, але та його попросила піти відразу, як тільки
дізналася про все. А тут я підвернулася якраз, він вирішив мені нічого не говорити про минуле. Тим більше я потрібна йому була
заради квартири: хата порожня, господиня хороша, одружитися він не збирався, навіть не кохав тоді мене. Тільки одружившись він
відчув, що якісь щирі почуття до мене прокинулися, Дмитро щиро покохав мене, але було вже пізно щось мені розповідати, вирішив,
що буде краще, якщо він мовчатиме про все.
Ось так і жили весь цей час: я нічого не знала, а чоловіка все більше відкликала совість. Він їздив, відвідував дітей, пересилав їм гроші,
а коли з’явився комп’ютер – таємно спілкувався з дітьми, які вже самі виросли.
Чоловік розповів цю історію, заснув, а на наступного дня все переді мною вибачався за свою таємницю, говорив, що щиро кохає мене,
жити без мене вже не може. А всередині мене ніби все згасло, все це мене так засмутило. Значить, всі ці троянди і доглядання до
весілля були неправдивими, заради користі?І як він міг мені говорити неправду всі ці роки?
Минуло вже три роки, ми живемо разом, я розумом розумію, що все добре, але якась душа стала тверда, як камінь. Чоловік зі мною
дуже уважний, а я як крига – холодна, ніякого бажання у мене немає навіть спілкуватися з ним щиро, не знаю, як ожити.
Я стала нелюбити троянди, мені здається, що будь-який комплімент або визнання в коханні від мого Дмитра – неправда. Я його щиро
кохаю, але ніяк не змирюся з цією таємницею: і що дружину з дітьми приховав, і що одружився не люблячи. Як себе змінити і забути про
все – я вже не знаю. Сумно, дуже мені прикро і досі.
Що зробити мені, чи краще розлучитися, хоча й на старості років?
Ukrainians.Today 
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
 

Все буде Україна